Легенда про Руну

Корабель моїх батьків розбився. Це катастрофа. Я встигла виповзти з нього до того, як він вибухнув. Я помітила темну істоту, що вислизнула з корабля… Мої очі розрізнили маленьку фігурку… Луна також пережив аварію! Авжеж, Луна, або майстер Юпа, як називає його їхній вид, має практичні знання щодо критичних зіткнень космічних кораблів. Завдяки цим знанням ми не зазнали серйозних травм. Хоча корабель виглядав так, начебто відновити його неможливо.

Ми крокували і крокували дивним ґрунтом Землі, сподіваючись зустріти щось або когось.

Я зустріла людського хлопчика, який здавався милим. Я очікувала, що люди будуть дуже схожі на наш вид, як стверджували тисячолітні дослідження моїх пращурів. Але дивно те, що вони не володіють достатньо передовими технологіями, тому що хлопчику все це здавалося незнайомим. Кристал K.N.O.W., вбудований у моє чоло при народженні, дав мені можливість бездоганно вивчити та адаптуватися до їхньої мови, і я змогла поспілкуватися з ним. Мій перший людський друг! Можливо, я не буду такою самотньою, поки залишаюся тут…

Але я швидко зрозуміла, що деякі люди були добрими, але більшість — ні. Мене загнали в кут, тому що я дуже відрізнялася. У цей момент я зрозуміла, що для мене буде краще, якщо я сховаюся і замаскуюсь у цьому пустельному центрі для біженців. Я чула, що вони називають його «Близьким Сходом». Краще не привертати до себе уваги…

Однієї ночі я повернулася в притулок після того, як отримала свою порцію їжі і побачила, що мене переслідують люди в темному вбранні та темний позашляховик. Це пояснює, чому мені здавалося, що хтось спостерігає за мною! Я потрапила в полон і не могла попросити про допомогу. Хто взагалі міг мене врятувати?
Але чому? Як? Я знаю, що була дуже обережна. Я ніколи не говорила ні з ким, окрім… Ні, цього може бути. Це повинен бути хтось інший. Хтось повідомив про мене, і це були не вони. Цього не може бути.
Мене кинули в машину, і після цього все довкола занурилося в темряву.

Мій K.N.O.W. кристал почав активуватися, змушуючи мене прокинутися. Але я не могла рухатись. Я розплющила очі, але навколо було занадто темно. Найближча до мене річ була синього кольору. Сині руки. Коли мої очі звикли до темряви, я зрозуміла, що це сині рукавички. Вони намагалися вколоти у мої вени холодну блакитну рідину.

НІ!!!! Я відмовляюся, щоб це був кінець для мене! Мені потрібно зробити так багато! У мене стільки запитань… Мені все ще потрібні відповіді! Я потраплю додому! Я ВИЖИВУ на цій планеті! І я–

…

Руна, 15 років.
У п’ятнадцять років мені не вистачало грошей та ресурсів. Дуже смішно, як «гроші», простий клаптик паперу, руйнують людські життя, роблять людей жадібними, сумними та щасливими водночас. Їх відсутність та їх достаток впливають на життя тут, на Землі. Треба щось змінити. Якщо я не можу повернутися додому, мені потрібно зробити Землю своєю домівкою. І я хочу це змінити.

Було дещо, що я завжди хотіла спробувати. Я вірю, що мені вдасться. Це…

Руна, 17 років. Теперішній час.
Нині: Моє життя змінилося, але все ще щодня під загрозою. Мені байдуже, чи я житиму, чи помру, але я готова змінити цей світ. Я маю план, і він уже почав реалізовуватися.

Легенда про Руну.