Знову йде дощ. Токіо, як і раніше, прекрасний для мене, навіть у таку похмуру погоду.
Я справді пройшла довгий шлях. Я з нетерпінням чекаю завтрашньої зустрічі. Quantum Indigo оточив мене друзями та союзниками з усіх можливих місць, про які я навіть не підозрювала.
Серед ночі пролунав дзвінок у мої двері. Я взагалі нікого не чекаю. Хто це може бути?
«Ви замовляли піцу та талановитого, гарного молодого чоловіка, який подарує Вам любов, підтримку та турботу?»
Рен жартома вітається зі мною.
Майкл Рен. Мій хлопець. Він досі постійно дуріє і дивує мене, чим я щоразу захоплююсь. Я дуже зворушена. За роки на Землі я не звикла до цього особливого відчуття кохання. Я звикла бути ізгоєм. Рен, насправді, також звик.
Коли я вперше зустрілася з ним, він був дуже невпевнений у собі. Він розумний та дуже талановитий хлопець, і він про це знає. Але коли ми вперше зустрілися, він був сором’язливим, незграбним, замкнутим та травмованим підлітком. Мали місце психологічні чинники, зокрема консервативні родичі, тиск та приниження з боку однолітків, які пригнічували його віру у себе. Так само, як і мене.
Руна, 15 років
Багато років тому я навчилася досить успішно тікати від дронів. Мені було потрібне безпечне місце для роботи та досліджень. Я шукала інформаційну допомогу від когось. І цей хтось відповів на мої повідомлення.
Хакер на ім’я Фенікс.
Насправді, я вже стежила за Феніксом. Мені треба було знати, чи можна довіряти йому. Тому я вирішила познайомитись із ним. Хто стоїть за цим ім’ям? Який він? Що йому подобається, а що ні? Які його наміри? Мої хакерські навички виявилися дуже доречними, тому я змогла перевірити та відстежити, хто такий «Фенікс». Тож ми з Луною «пізнали» його краще…
Насправді, Луна був проти цієї витівки, він назвав її «переслідуванням», а я назвала це «збором інформації». Я чула, як він бурчав щось на кшталт: «Ось ми й потрапили в одну з шалених пригод Руни. Вона, безперечно, любить пригоди. Їй було мало здійснити аварійну посадку на цій божевільній планеті, тепер їй треба тягти мене за собою в усі свої божевільні пригоди. Вона бере мене з собою лише для того, щоб я міг урятувати її щоразу, як вона втрапить у халепу. Хай тобі грець! Тепер вона переслідує якогось хлопця, оце радість. Давайте подивимося, куди нас заведе ця пригода. От тобі й на! Чи закінчиться цей кошмар коли-небудь?»
Як виявилося, Фенікса звали Майкл Рен, але представлявся він просто – Рен. Я спостерігала за ним досить уважно, щоб зрозуміти, що насправді він добрий і необразливий. Фенікс, або Рен, був сам по собі і ніколи не виділявся, перебуваючи в натовпі, ніколи не привертав уваги, тому всі думали, що він недостатньо хороший. Він проводив цілий день на самоті та в смутку. Школа, в якій він навчався, затаврувала його як самотнього вовка-невдаху.
З чуток я дізналася, що він був безпритульником. У дитинстві він звик до того, що його залишали одного, за винятком тих випадків, коли ним командували суворі батьки. З нього намагалися зробити бухгалтера, але у душі він хакер та талановитий художник.
“Принаймні, у нього є дім”, думала я. Але, повертаючись додому, у нього були лише три супутники: алкоголь, ноутбук та гітара. У ньому є щось таке, що мене бентежить. Я продовжувала стежити за ним ще кілька днів, і…
Окрім своїх неймовірних навичок, Рен також мав чутливе серце. Одного дня у кампусі я стала свідком цього.
Однокласники знущалися з маленької дівчинки. Це бачив не тільки Рен, були й інші учні, але вони не мали такого доброго серця, як у Рена. Він підійшов до дитини, допоміг їй і сказав: «Не треба плакати. Знаєш, настане час, коли ти озирнешся на цей день і зрозумієш, що вони не варті твоїх сліз. Вони роблять це лише тому що налякані. Вони налякані тому, що знають, що ти виростеш розумнішою і успішнішою за них. Вони намагаються зламати твій дух. Але нам краще знати. Продовжуй вставати щоразу після того, як падаєш.»
Незабаром прибігла її мама, і дівчинка розповіла про хлопчика-підлітка, який допоміг їй. Але перш ніж мама змогла віддячити Рену, той уже пішов. Це було так круто! Він зовсім не чекав визнання! Але я знаю, що він відчував себе самотнім, незважаючи на те, що він добрий до інших, він потай хотів би, щоб хтось був добрий до нього і врятував його.
Я спостерігала, як він грає на своїй гітарі після кількох вражаючи складних хакатонів на своєму ноутбуці. Цей хлопець геній!
Я була зачарована і зворушена його здібностями, і я впевнена, що це не те, що треба приховувати. Насправді я відчула, що мені потрібно розширити його можливості та підвищити впевненість у собі. Тепер я вирішила, що хочу розпочати «Проект Рен». Йому потрібно більше віри у себе. У нього більше навичок, ніж у всієї його школи! Він навіть розумніший, ніж деякі дорослі, яких я зустрічала. Має бути щось, що підвищило б його впевненість у собі. Я надіслала йому дещо–